дощ

[darynochka]

я люблю Констанц коли сніг, холодно, коли дуже спекотно та волого, коли одежа приліпає до тіла, коли треба одягати теплі светри щоб не змерзнути, коли падає осіннє листя, коли прокидаються перші бруньки від зимової сплячки (особливо на деревах біля гуртожитку, схожих на сакуру), коли радієш кожному вітерцю, коли нічого не бачиш перед собою через вогкий та трендітний туман (я за ним навіть скучу), але я простоненавиджу Констанц коли йде дощ, коли взуття стає брудним та вологим, коли небо стає таким сірим ніби багнюка на харківських вулицях восени. Я просто не хочу прокидатися та щось робити. Не хочу знайомитися з новими сусідами з України, вдаю що мене тут немає, не хочу відгукуватися на запрошення одногрупників піти пити пиво, хоча ще семетр тому віддала
б все за те щоб вони хочаб заговорили зі мною на перерві. Мені якось так все навколо набридло. І просто тупо сидіти в своїй кімнатці, зачиненій на ключ, слухаючи українське радіо та читаючи якусь фігню, в той час коли всі навколо кудись з кимось йдуть стає вже звичкою.