![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
darynochkaЗ Марічкою ми познайомилися на якомусь дурному зібранні для іноземних студентів в університеті.На початку навчального року в університеті влаштовувалася така програма для іноземних студентів, щоб їм типа допомогти. Нічого це не допомогло, всі бюрократичні проблеми вирішували ми самі, а німецьуи студенти, які організовували цю програму, дивилися на нас як ідіотів або прибульців. Коротше, витрачання часу.
Так ось, на цьому щібранні викладач заохотив нас допомагати Марічці, адже вона сліпа.
Потім спільна знайома запросила нас поїхати у Мюнхен і ми великою кампанією туди поїхали. Я ближче познайомилася з Марічкою. Виявилося, що вона зі Львова та приїхала по стипендії ДААД, не знаючи нікого в Німеччині. Вона взагалі з тих людей, які домагаються всього самі. ВОна втратила зір коли їй було 7 років. Від запалення мозку. Сама закінчила школу, сама вступила в університет. А вчитися їй було дуже нелегко. Все, що вона має читати, повинно бути або в текстовому вигляді (її ноутбук читає тексти та озвучує все, що він робиться на ньому), або у спеціальних книгах які написані шрифтом Браєля. І пише вона теж цим шрифтом за допомогою дошки та такої штури схожою на голку, щоб робити дірки в папері, а потім пальцями по цих дірках розпізнавати літери. Але все одно вона завжди була дуже веселою та привітною.
Майже всі російсько та україномовні студенти гуртожитку брали участь в її житті в німеччині. Її треба було всюди водити з собою, бо сама ходити вона звісно не могла. В супермаркет, на лекції- всюди ходили разом. А вдома в гуртожитку вона все могла робити ,запамятваши всі розміри та розташування кімнат, - готувати, прати і т.д.
Останній рах я її бачила у Львові коли там зупинялася по дорозі в Німеччину. Я не змогла їїдосягти, бо вона змінила мобільний та не було інтернету вдома, і думала, що ї не зустріну. Але після прогулянки по Львову я сіла у парку та спостерігала за людьми навколо, і побачила, як вона йде по вулиці з подругою. Було дуже смішно.
А потім дізналася, що вона вийшла заміж. За чоловіка на 10 років її старшого, який заради неї переїхав з КИєва до Львова. На жаль, про неї давно не чула, але впевнена, що вона щаслива, бо робила вибір не очами, а серцем.
Так ось, на цьому щібранні викладач заохотив нас допомагати Марічці, адже вона сліпа.
Потім спільна знайома запросила нас поїхати у Мюнхен і ми великою кампанією туди поїхали. Я ближче познайомилася з Марічкою. Виявилося, що вона зі Львова та приїхала по стипендії ДААД, не знаючи нікого в Німеччині. Вона взагалі з тих людей, які домагаються всього самі. ВОна втратила зір коли їй було 7 років. Від запалення мозку. Сама закінчила школу, сама вступила в університет. А вчитися їй було дуже нелегко. Все, що вона має читати, повинно бути або в текстовому вигляді (її ноутбук читає тексти та озвучує все, що він робиться на ньому), або у спеціальних книгах які написані шрифтом Браєля. І пише вона теж цим шрифтом за допомогою дошки та такої штури схожою на голку, щоб робити дірки в папері, а потім пальцями по цих дірках розпізнавати літери. Але все одно вона завжди була дуже веселою та привітною.
Майже всі російсько та україномовні студенти гуртожитку брали участь в її житті в німеччині. Її треба було всюди водити з собою, бо сама ходити вона звісно не могла. В супермаркет, на лекції- всюди ходили разом. А вдома в гуртожитку вона все могла робити ,запамятваши всі розміри та розташування кімнат, - готувати, прати і т.д.
Останній рах я її бачила у Львові коли там зупинялася по дорозі в Німеччину. Я не змогла їїдосягти, бо вона змінила мобільний та не було інтернету вдома, і думала, що ї не зустріну. Але після прогулянки по Львову я сіла у парку та спостерігала за людьми навколо, і побачила, як вона йде по вулиці з подругою. Було дуже смішно.
А потім дізналася, що вона вийшла заміж. За чоловіка на 10 років її старшого, який заради неї переїхав з КИєва до Львова. На жаль, про неї давно не чула, але впевнена, що вона щаслива, бо робила вибір не очами, а серцем.
