(no subject)

[darynochka]

мені сумно від того що ми з мамою віддаляємося все більше і більше. ми не слухаємо та не розуміємо одна одну. в нас дуже два різних життя та різні уявлення про сенс життя.
мені боляче усвідомлювати те що ми ніколи не будемо таки близькі як у дитинстві. коли моя мама була студенткою та під час сесії гуляла зі мною з книгами у руці або сиділа обійнявши мене за столом та вилася. довгий час ми вимушені були ділити одну кімнату на двох. спільні біди та спільні мрії нас зближали так що ми не помічали які ми різні. не помічали що робимо одна одній боляче. не помічали що втручаємося в чуже життя. не поміали що родина це лише тільки звязок між нормальними людьми але ніяк не звязок між сіамськими близнюками.
а тепер моя мама нагадує мені бабусю яка досі не може зрозуміти що мені вже 20 років і я більше не немовля та не лялька і обираю сама як мені жити.
а 20 років тому все виглядало напевне по іншому. і моя бабуся казал що не хоче щоб я її називала бабусею а щоб називала на імя. а тепер вона мені купує дитячий одяг та хвилюється що я погано їм..
як ми всі змінилися.. на гірше? на краще? просто змінилися. і буде досі прикро якщо ми не сприймемо нових нас та не навчимося поважати право на власне життя кожної.
мама як меня шкода що ти не баиш як мені тут гарно та яка я щаслива.. але настане час та ти це зрозумієш. Як я зрозуміла коли ти переїхала у місто за декілька тисяч кілометрів від Батьківщини у невідомість та знайшла там своє щастя..
мама я за тобою сумую. пробач мені за те що я інша.. пробач за те що не хочу бути сіамською близнючкою. пробач і зрозумій.. дуже тебе прошу.