блукаючи чужими шляхами

На перехресті невідомих шляхів за тисячі кілометрів від рідної домівки, в тумані, під завивання лютого вітру, трепоче моє серце. Воно жалібно посвистує, виє наче звір, який хоче на волю. Його сумну мелодію не чути нікому крім мене. Вона ,як привід, блукає в нескінченних лабіринтах моєї уяви. Таке враженя що ше трохи і вона вирветься з неволі, але щось їй заважає..... За вікном люто завиває вітер. Скло у вікні тремтить від його дотику. Сьогодні ураган. А так хочеться споко. Коли вже я буду вдома? Чт це і є мій дім? Чому ж я досі блукаю чужими шляхами?

я маю мрію

В кожного є мрії... Деякі з них з легкістю можна здіснити деякі майже неможливо.. Але іноді ми самі прикладаємо замало зусиль щоб здіснити мрію. Нещодавно я познайомилася з дівчиною зі Львова яка живе в моєму гуртожитку. Вона сліпа. Її мрією було поїхати до Німеччини. Вона це зробила хоча не знала тут нікого хто б їй допоміг. Майже усі українсько та російськомовні люди гуртожитку ходять з нею на пари та в супермаркет закуповуватися... Стільки сили волі та життєрадісності я вже давно не бачила....
На одній з радіостанцій є така гра "здісни мрію". Треба надіслати мрію по мейлу та коли скажуть твоє імя подзвонити. Я написала що моя мрія зробити фотку з Ангелою Меркель бо вона для мене зразок для наслідування... побачимо що буде...